Напевно, немає такого українця, який би не чув про Велику Китайську стіну (зауважимо, знаходиться на іншому кінці планети). Натомість, українців, які і гадки не мають про Змієві вали (зауважимо, знаходяться в Україні) величезна кількість. І це, треба визнати, засмучує. Навіть дратує. 

Що це? Географічний парадокс? Неготовність (поки що) на відміну від китайців досліджувати і просувати своє?

Змієві вали біля села Іванковичі у Васильківському районі Київської області (2012 р.), джерело: Вікіпедія.

Змієві вали – грандіозні земляні насипи заввишки 6-8 метрів і завширшки 14-16 метрів, що простягнулися по лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина Змієвих Валів близько 2 000 км (!) (довжина лише в Київській області складає 800 кілометрів).

У фундаментах валів археологи неодноразово знаходили вугілля, що потрапило туди під час їхнього будівництва. Результати аналізів показали дуже солідний вік, що визначається для різних знахідок від 1200 до 2100 років! Іншими словами, досліджені вали будувалися в період з II століття до нашої ери по VII століття після Різдва Христова, – задовго до виникнення Київської держави.

Це не просто земляні насипи, а доволі складна конструкція, що містить дерев'яний каркас.

Так виглядає "реконструкція внутрішньої конструкції" Змієвих валів. Джерело: тут

 

І українська, і китайська споруди мають чимало спільного. Вони обидві є укріпленнями, що покликані зупинити наступ кінноти – в Китаї з півночі, у нас –з півдня. Причина прірви в масштабах світової слави цих двох споруд (сподіваємося, поки що) полягає в стратегічному підході до туризму одних і його відсутності (поки що) у інших. Тобто, заклик Кобзаря "чужому научайтесь" ми освоїли на "відмінно", натомість "і свого не цурайтесь" в нас (поки що) знаходиться на ембріональному рівні. 

 

Що стосується Китайської стіни, то вона будувалася в період з III століття до н. е. до 1644 р. н.е.

Більша її частина, що нині активно використовується для організованого туризму – це продукт реставрації аж другої половини ХХ століття. Тобто, в даному випадку ми бачимо яскравий приклад так званого "Корабля Тесея". Решта ділянок стіни знаходиться в занедбаному  (хоч і у  аутентичному) стані. Це руїни, які доступні для усіх бажаючих. Безкоштовно. Тим не менше, масового паломництва тут не спостерігається. Гарна обгортка завжди приваблювала більшість.

© М. О. Іжик, 2014-2019

Зруйнована ділянка аутентичної Китайської стіни біля Пекіна (2016 р.).

Фото Н.Павлик.

Тим не менше, всупереч багатьом труднощам, системним кризам та політичним вимогам, тема Змієвих валів досліджувалася вченими-ентузіастами, чия небайдужість регулярно повертала ходу української науки саме на науковий шлях.

Змієві Вали, або 
Велика Деревлянська стіна

Тим часом, Змієві вали залишаються однією з найцікавіших і найбільших загадок вітчизняної історії...

  Джерела: 

 

   Тищенко К. Долітописна мовна історія українців, Дрогобич, Посвіт, 2016

   "Змійові вали" - оборонні споруди тисячоліть

    Змієві вали

    Як змія в рало запрягли

Схема Змієвих Валів (1970 р.), автор А.Бугай.

Джерело: Вікіпедія

Дуже цінна вінтажна карта, яка заслуговує на оновлення та осучаснення. Якщо Ви картограф, то знайте – є цікава й ніким не зайнята ділянка роботи.

Змієві вали – унікальну пам'ятку нашої ранньої історії – дуже ґрунтовно описує у своїй книзі "Долітописна мовна історія українців" професор Тищенко :

"...Виявлено, що зруйновані часом насипи валів сягали спочатку 10-12 м заввишки і включали дерев'яні конструкції – кліті...Від них у багатьох місцях, надійно захищені самим земляним насипом, збереглися обвуглені рештки. За всіма ознаками видно, що головним і єдиним завданням цих оборонних споруд було – спинити кінноту.І, судяч з розмаху будівництва, це завдання довгий час вдавалося виконувати.

Змійові вали тому і іґнорують, що ідеологізована "князівська" історія їх вмістити нездатна (про них не згадано, наприклад, на жодній з 430 сторінок Словника-довідника з археології).

У студентські роки автора вразила ця подробиця курсу діалектології – збіг зовнішнього пасма Змійових валів з діалектною межею між поліськими і південно-західними говірками української мови, зокрема, на ділянці Фастів – Житомир.

Оглядову схему валів за власними обстеженнями на місцях та перше радіокарбонне (14С) датування їх 14 ділянок опублікував Аркадій Бугай, математик і геодезист за освітою.

Найдавніші частини валів були виявлені під Макаровим – 20 р. до н.е. і у селі Раковичі під Радомишлем – 150 р. до н.е. Виходить, що цю фортифікаційну систему послідовно. планомірно розбудовували фронтом на південь, беручи під захист щораз більшу територію, від ІІ  ст. до н.е. до VII ст. н.е., тобто упродовж дев'яти сторіч! А занепадає вона, хоч би що там казали, якраз раніше від вивищення Києва. Адже крім усього сама наша теперішня столиця посідає у цій системі оборони явно не центральне місце.

Висновок А.Бугая: цю глибоко ешелоновану єдину оборонну систему, ідеально припасовану до місцевого рельєфу, справжню Велику Деревлянську стіну була спроможна збудувати тільки по-справжньому потужна держава, яка, не виключено, використовувала для цього примусову працю.

Значно пізніше від А.Бугая польові обстеження валів за державний кошт провела за 10 років експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом М.Кучери. Без пояснення було залишено вражаюче широкий хронологічний діапазон дат проб вугілля з залишків дубових каркасів валів...

Замість цього сам метод 14С був звинувачений у тенденції до подовження дат, – це твердження непрофесійне, адже уточнення методу за вмістом 14С в конкретних річних кільцях дерев (фізик Г.Сьюс) показує якраз слабку зворотну тенденцію. З таблиці офіційно датованих проб вугілля у книзі так і не зроблено конструктивних висновків...

Зрештою, здобутий експедицією фактаж "підігнано" під під єдину літописну фразу, яка нібито вказує на лише 20-річне будівництво за князя Володимира усієї 1000-кілометрової системи валів. "Ідеологічний почерк" замовників "завдання, поставленого перед науковцями", найпомітніший у промовистій назві підсумкового параграфа книги: "Змиевы валы – памятники древнерусской государственности, трудовых и ратных будней населения Киевской Руси".

Таким чином, формальні підсумки книги експедиції Інституту археології маніпульовані. Вони далеко не покривають фактажу книги і гідних більшої уваги дивовижних результатів радіовуглецевого датування. Неспроможні вони й перекреслити ані датувань А.Бугая, ані давніх висновків М.Вороніна: "Є всі підстави відносити їх до глибокої давнини і вважати, що Київська Русь лише вдосконалила і зміцнила їхні стратегічні якости".

Попри всі спроби дискредитації давнього віку споруди сучасні дослідники констатують у її складі кількатисячолітню тяглість поселень, у тому числі ділянки валів раннього залізного віку, низку поселень милоградської і зарубинецької доби, відзначають внесок А.Бугая, щоправда, не зачіпаючи проблеми радіокарбонного датування пам'яток" [Тищенко, 217-221].

Отже, якщо Ви займаєтеся радіовуглецевим датуванням, то знайте – є цікава і (поки що?) ніким не зайнята ділянка роботи.