«Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання „де“ тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині... До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію... Цілі віки ми чули то na Ukraine (від поляків), то на Украине, а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на – болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення... Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну».

 

Іван Огієнко (перекладач Біблії українською мовою)

 

 

Прийменник «на» з географічними назвами вживається ЛИШЕ у випадках:

  1.  коли незалежна держава є ОСТРОВОМ (або островами): на Мальдівах, на Філіппінах, на Мадагаскарі, на Маврикії, на Кубі тощо;

  2. коли мова йде про ЗАЛЕЖНУ ТЕРИТОРІЮ або РЕГІОН: на Кузбасі, на Кавказі, на Поділлі, на Поліссі, на Волині тощо.

 

ЖОДНОГО ІНШОГО ПРИКЛАДУ ВЖИВАННЯ «НА» З ДЕРЖАВОЮ НЕ ІСНУЄ

 

– А  почему тогда Шевченко писал «серед степу широкого на Вкраїні милій»?

– Варіант «на Вкраїні» у виконанні Тараса Григоровича (Івана Нечуй-Левицького, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Драгоманова) якраз і є яскравим підтвердженням сказаного вище, адже на момент написання цих поетичних рядків України як незалежної держави не існувало. Це була частина сусідньої країни.

 

– Все мои друзья говорят «на Украине»! И Катя Бужинская так поёт!

– З таким же успіхом більшість говорить «укрАинский язык», грубо порушуючи існуючі лінгвістичні норми.

Масова помилка не може, як Попелюшка, в один момент перетворитися на демонстративний правильний варіант.

 

– Возможно, так просто сложилось исторически?

– Якою б популярною не була фраза «так склалося історично», вона позбавлена будь-якого змісту і взагалі наукового підґрунтя, адже обстоює якусь вкрай містичну «безособову» теорію (це все одно що вживати словосполучення «Воно сказалося»).

Виникає цілком логічне запитання «А хто саме його так історично складав?»

 

– Кому это выгодно?

– Тому (вірніше, тим), хто через відсутність якихось здібностей відчуває фантомні болі і вважає Україну ТЕРИТОРІЄЮ, що з незрозумілих причин тимчасово відрівана від СПРАВЖНЬОЇ ДЕРЖАВИ. В комплекті йдуть аргументи про адресу, яка «не дом и не улица». Так само «на Україні» активно вживається в мовах кількох наших сусідів, в складі яких перебували українські землі (польська, словацька). Натомість, в сербській або словенській (слов’янські мови країн, які з нами не межують) – «в Україні». Погодьтеся, свідчення дуже красномовне.

Взагалі, з погляду лінгвіста ситуація наступна. Якщо поглянути на «український мовний пейзаж», то картина є просто парадоксальною: з одного боку з українців постійно глузують в стилі «…вы со своей самостийной и незалежнай мовой носитесь, как дурень со ступой», при цьому наріжним каменем У ВСІХ ЗАГОСТРЕННЯХ з 1991 року є «защита ***язичного населения». Та істЕричні спроби нав’язати визнання ще однієї мови як другої державної. Coincidence? I don’t think so...

* * *

© М. О. Іжик, 2014-2019

Куди йти: "в" або "на"?