Турфан. Частина 2

В цьому посушливому і пустельному регіоні життєво важливе значення відіграє вода. Вона у великих кількостях стікає з гір, але в цій пекельно-спекотній місцевості дуже швидко випаровується. Уйгури давно, ще до нашої ери, навчилися зберігати цю дорогоцінну воду, створивши кяриз – традиційну підземну гідротехнічну систему, що поєднує водопровід і систему зрошення.  Вони проклали 5 000 (п'ять тисяч) кілометрів таких підземних каналів, в канали пробурили колодязі, через які можна цілий рік діставати воду. Ці ж канали зрошують сільськогосподарські угіддя. Два в одному.

Під час Афганської війни (1979-1989) кяризи використовувалися моджахедами як бомбосховища.

Таких колодязів в Турфані зараз 404 штуки. Через них проходить 230 мільйонів (!) кубометрів води на рік. Тут працює навіть музей кяризу.

На поверхні гирла колодязів зазвичай обкладали камінням і прикривали гілками дерев або очеретом, щоб запобігти випаровування води і захистити її від піщаних бурь. Глибина вертикальних колодязів сягає іноді ста метрів.

Для любителів підземель даний музей – це справжня знахідка. 

Прогулянки прохолодними підземними коридорами нагадують непростий та моторошний сон, який приходить після вечірнього переїдання.

Поціновувачі грецьких міфів відчують себе тут відвідувачами Мінотавра.

І все це під дзюрчання струмків з живильною вологою.

Власне кяриз виглядає дуже ефектно. А якщо вдуматися скільки тисяч кілометрів таких струмків тече під землею, то відчуваєш повагу до людей, які ще до початку нового літочислення створили таку геніальну систему.

Кяриз є одним з трьох найбільших водних проектів стародавнього Китаю (разом з Дуцзян'янь, і Великим китайським каналом).

 

Саме ця водна система мала ключове значенння в розвитку Турфана як важливої зупинки на Великому шовковому шляху у вкрай безплідній і ворожій для людини пустелі Такла-Макан.

Кам'яне склепіння над водою підсвічується різними кольорами, що ще більше додає екскурсії якогось невловимого східного шарму і загадковості.

Неподалік знаходяться печери Безеклік (ось така поезія). Вони відомі завдяки своїм фрескам, на яких зображений Будда. Їх ще називають "Печерами тисячі будд". Побудовані вони були в епоху династії Тан (VII-X ст. н.е.). Поезія саме цієї епохи є чи не найвідомішою для більшості людей, які цікавляться китайською літературою. Принаймні, під час навчання в університеті на ній робиться дуже істотний акцент.

Історія печер непроста. Приблизно у XIII столітті буддизм почав здавати позиції. Його потроху витісняв "більш молодий" іслам. Розпочався процес "дебуддизації", печери стали руйнувати, а у зображень на стелях і стінах – виймати очі. Також відомо (з китайських джерел), що на початку ХХ століття іноземці порозкрадали більшу частину тутешніх скарбів. Ну, нехай будуть іноземці.

З 83 заглиблень наразі залишилося 57. Вони знаходяться в різному стані. Деякі реставровані (фотографувати всередині суворо заборонено), деякі в первозданному вигляді (заходити в них суворо заборонено).

© М. О. Іжик, 2014-2019

Не можна оминути увагою мову місцевих жителів.

Уйгурська належить до тюркських мов (алтайська макросім'я). Тому, головний пласт складають слова саме тюркського походження і пізніші запозичення з інших тюркських, насамперед з узбецької і казахської. Турок, туркмен, азербайджанець, киргиз, кримський татарин тутешніх людей повинні розуміти.

Значний обсяг словникової основи уйгурської мови займають й іранізми, які прийшли у мову з середньовічної літературної чагатайської, а також з розмовної лексики таджицької та узбецької мов (переважно слова для позначення конкретних понять, пов'язаних з сільським господарством, технічною культурою, будівництвом і побутом). Іранізми – одні з найдавніших запозичень. Вони пам'ятають багато. 

Більшість арабізмів увійшло до уйгурської мови через мусульманську релігійну та перську літературу. Арабізми переважно охоплюють абстрактні поняття, пов'язані з ісламом, наукою, культурою, духовним світом людини.

Також є чимало "інтернаціоналізмів" (ноги яких ростуть з країни, що колись займала1/6 суходолу) та побутової лексики для визначення відносно нових термінів: 

 - аптомобил «автомобіль»;

 - кастум «костюм»;

 - истанса «станція, вокзал»;

 - пәмидур «помідор»;

 - велисипит «велосипед»;

 - дохтур «лікар»;

 - пойиз «поїзд»;

 - кәмпүт «цукерка»;

 - чашка «чашка» та ін.

Більшість китайських запозичень прийшло у мову за останні півстоліття, тобто після утворення КНР в 1949 році. Вони охоплюють технічну, суспільно-політичну, військову та побутову лексику останніх десятиріч, а також назви продуктів харчування і топоніми:

 - Шинҗаң від китайського 新疆 (Сіньцзян);

 - хасиң «арахіс» від 花生 (хуашен);

 - газир «зернята (соняшника чи дині)» від 瓜子 (гуацзи);

 - суляв «пластик», «синтетика» від 塑料 (суляо);

 - җоза «круглий стіл» від 桌子 (чжуоцзи);

 - кой «один юань» 塊 (куай) та ін.

До ХІ ст. в давньоуйгурській мові послідовно використовувалися аж чотири(!) види письма: рунічне, маніхейське, уйгурське і арабське.

Нині для запису літературної уйгурської мови найчастіше використовуються дві графічні системи:

 - сіньцзянська, або східнотуркестанська, у Китаї (писемність на основі арабської графіки, т. зв. әрәб йезиқи – «арабське письмо» чи кона йезиқи – «старе письмо»);
 - центральноазіатська в сусідніх країнах (т. зв. славиә йезиқи – «слов'янське письмо», чи славиәнчә – «слов'янською» на основі кирилиці).

Знизу розташовані залишки буддійських ступ. Як правило, в них зберігаються/зберігалися реліквії. Таких ступ дуже багато в індонезійському Борободурі.

Під час неспішної прогулянки нами була помічена творча особистість – дядечко, який грає на струнному інструменті. Він дозволяє усім охочим приміряти тюбетейку. Якщо втертися до нього в довіру невимушеною розмовою про погоду, він дозволить навіть потримати в руках знаряддя мистецтва.

Інструмент не такий вже і страшний (хоч і зроблений зі змії). Незвично довгий гриф дає більш широкий діапазон можливостей (як в тому анекдоті: "Коротко про себе: 25 сантиметрів"). Звучить приємно. Ми з дядечком експромтом зіграли невеличкий unplugged (для мешканців Китаю потрібно увімкнути VPN). 

Фрески в печерах розповідають про історію поширення буддизму в Турфані. 

Печери поділяються на молитовні, келії і пам'ятні печерні споруди, зведені на честь заслуг ченців-сподвижників. Загальна площа збережених фресок становить понад 1200 квадратних метрів.