Турфан. Частина 1

Якби я був Володимиром Данильцем, або Володимиром Мойсеєнком, то почав би з легендарної і дещо переробленої фрази: "Китай – це не лише..., а й...". Втім, почну в стилі Шахерезади: на Заході Китаю знаходиться регіон з довгою назвою "Сіньцзян-Уйгурський автономний район". Масштабність назви переймає його розмір – це найбільша територіально-адміністративна одиниця Китаю, переважну більшість населення якого становлять... ні, не китайці... а, по-суті, європеоїди (!), представники тюрксього етносу – уйгури, дунгани та ін. Їх тут півтора десятки мільйонів. Тому регіон часто і з різними цілями називають Східним Туркестаном. Зовнішній світ в масі своїй про це і не здогадується, оперуючи штампами "Китай-рис-палички-дешево". Вихідцем саме з цього регіону був легендарний Аладдін, про що написана окрема стаття. Побувавши тут, в цьому вже не сумніваєшся.

Для занурення в уйгурський світ ми обрали місто Турфан і не прогадали. Це ідеальний варіант для ознайомлення зі справжнім уйгурським побутом. Майже повністю китаїзований адміністративний центр регіону – Урумчі – на цю роль вже не годиться.

Турфан – оазис посеред пустелі, який існує кілька тисячоліть. Ось так безкомпромісно. Він був важливим пунктом найвідомішого торговельного маршруту людства – Великого шовкового шляху – караванної дороги, по якій товари з Китаю потрапляли до Європи. І який зараз дуже і дуже активно намагаються відродити фактично під тією ж назвою.

Місто за китайськими мірками маленьке (лише 250 тисяч чоловік). 70% населення – уйгури, тому колорит відповідний. Саме тут знаходиться друга найнижча точка суші на Землі – Турфанська западина  – 154 метри нижче рівня моря. 

У Турфані виробляють 75% (!) всіх родзинок Китаю. В перерахунку на тонни (а краще на кілограми) цифра повинна бути просто астрономічною.

В межах міста головною архітектурною пам'яткою є мінарет.

В середині XVIII століття династія Цін завоювала цей населений мусульманами регіон. Місцевий лідер Імін-ходжа з нащадками були призначені вічними правителями Турфана (найкращий аргумент проти демократії – п'ятихвилинна розмова з пересічним виборцем, як казав Вінстон Черчилль). Для зміцнення своєї влади в 1777 році Імін-ходжа побудував мінарет імені самого себе. Будували в ті часи фундаментально і, як то кажуть, "на віки". Тому даний мінарет досі залишається найбільшим в усьому Китаї.

За різними джерелами його висота чи то 37, чи то 44 метри. Сам мінарет  – мусульманський, а візерунки на ньому  – китайські, що є великою рідкістю.

Поблизу Турфана знаходяться пречудесні витвори природи. Насамперед, так звані "Палаючі гори"(хоча, згідно норм української мови, мабуть "Гори, що палають").

Гори дуже м'які, адже утворені з пісковика. Настільки м'які, що вода безперешкодно "вирізьбила" в них жолоби, які утворили чудернацькі візерунки. Коли влітку вздовж гір піднімається гаряче повітря (а його температура сягає тут +50 ° C), здається що гори палахкотять.

Для тих, хто був в Єгипті і катався на цій тварині по Сінайській пустелі, хочу зауважити, що місцеві верблюди інші. У них в два рази більше горбів (2 шт.).

Як відомо, Двогорбий верблюд (або бактріан) поширений в Центральній Азії.

А Одногорбий (або дромедар/дромадер, або арабіан) мешкає на Близькому Сході і Північній Африці.

Різна фігура, різні регіони, різні долі.

Можна з впевненістю сказати, що дорога через пустелю зараз точно така ж, як і 3000 років тому.

З обох її боків знаходяться спраглі тріщини землі, які називаються такир.

Такир – форма рельєфу, утворена при висиханні засолених ґрунтів  в пустелях і напівпустелях.

Такиру властиві тріщини всихання, що утворюють характерний візерунок на глинистому ґрунті.

У сухому стані такирні ґрунти мають високу міцність. Завдяки цьому, а також рівності поверхні, в сухий період року в пустелі по такирах можливий рух автомобільного транспорту на досить високій швидкості (до 50-70 км/год), майже як по асфальту .

У вологому і мокрому (залитому водою) стані, особливо після танення снігу або інтенсивних дощів, такирні ґрунти стають дуже пластичними і схожими на болото. Рухатися ними на транспорті (навіть на всюдиході) вкрай складно або взагалі неможливо.

© М. О. Іжик, 2014-2019

Турфан загалом і ці гори зокрема нерозривно пов'язані з літературним персонажем на ім'я Сунь Укун, що відомий завдяки класичному китайському роману "Подорож на Захід". Це така антропоморфна мавпа, вірніше Цар Мавп, що постійно "здійснює протиправні вчинки і не визнає загальноприйнятих правил поведінки". Діє він без злого наміру, просто бавлячись самим процесом, в результаті чого потрапляє в різні комічні ситуації. У масового читача викликає скоріше симпатію, ніж негативні емоції. Щось на зразок вовка з "Ну, погоди!", хоч і без шкідливих звичок. Сунь Укун – один з найбільш популярних образів трикстера в культурі всієї Східної Азії. Тут безліч його зображень та фігурок різної величини.

На обох фото Сунь Укун зліва:

Верблюди в цій місцевості вже кілька тисячоліть справно виконують свою функцію і поступатися мотоциклам не збираються. Боротьба за право називатися єдиним канонічним "кораблем пустелі" триває.

Сунь Укун завжди задумливо дивиться вдалечінь, справляючи враження мавпи далекоглядної. Аналогії нехай кожен проводить сам.

Щоб виноград перетворився на ізюм, його сушать у спеціальних прямокутних будівлях з отворами. Таким чином, він захищений від нещадного сонця, і при цьому вільно продувається пустельними вітрами.

Зранку виноградники, вкриті туманом, створюють дуже романтичну атмосферу. Особливо, якщо ваше дитинство пройшло в лісистій місцевості серед боліт.

Зважаючи на це, ми поселилися на "виноградній фермі". Назвемо це так. Напівпалац-напівфортеця і ззовні, і зсередини виглядає в цьому ландшафті вкрай природно. Чарівна лампа Аладдіна повинна знаходитися саме тут, адже антураж бездоганний.

Хочете ви цього, чи ні, але геніальний джазовий стандарт в фа-мінорі "Caravan" починає наспівуватися сам собою.

По периметру будівля прикрашена типово східним візерунком.