Острів Міконос (Греція).
Частина 2.

(попередня частина:  Острів Міконос. Частина 1)

 

Зранку я прокинувся від того, що в ліжку з'явився хтось чужий. Третім виявився місцевий кіт-триколор. Це було сприйнято як хороший знак (в 2012-му триколор ще сприймався нормально).

Харчувалися ми на Міконосі вдома. В нашому розпоряджені була кухня і готували ми самостійно. Це давало можливість ознайомитися з'інтер'єром місцевого житла. За сніданком розговорилися з власницею пансіону – літньою гречанкою. А вчорашня німкеня, якщо я правильно розібрався в сімейних хитросплетіннях, - її невістка. Ця грецька бабуся на острові досить відома. Такий  собі місцевий авторитет в спідниці. В неї безліч сестер, братів, кузенів, невісток, зятів, онуків, які теж тримають на Міконосі різноманітні пансіони, таверни, магазини. ЇЇ ім’я – своєрідний пароль, який відкриває багато дверей. Коротше кажучи, одна велика сім’я, де ніхто не відмежовується від генеалогічного дерева і в результаті всі лише виграють. Є в цьому певний східний присмак. У нас дедалі більше людей чомусь вважає це пережитком минулого. І дарма. Карикатурний закос під західну модель сім’ї в наших людей виглядає просто  жалюгідно. Наче професійний гончар видає себе за інструктора зі стрибків у болото.

Зранку острів виглядає ще краще. Хоча, здавалося б, куди вже краще?

Помітно, що православна віра в житті тутешніх людей відіграє важливу роль. При населенні 9000, на острові побудовано понад 3000 (!) церкв. 

Вкотре переконуюся, що в тих країнах, де місцеве населення щиро вірить в Бога (незалежно від віросповідання), атмосфера набагато приємніша і люди помітно добріші. Яскраві приклади з мого досвіду – православна Грузія, католицькі Філіппіни. А там де атеїзм введений ледь не в ранг державної політики, люди хоч і показово ввічливі, але відчувається фальш, в очах байдужість, внутрішні протиріччя і невдовлення. Наче і достаток є, але чогось бракує. А через певний час політики намагаються встановити«що ж саме стало причиною суспільної кризи в країні? Напевно, заборона одружувати собак та котів або недостатньо швидкий процес легалізації психотропних речовин".

Загалом, греки справляють враження людей неквапливих, розслаблених, гостинних і добрих. Їм часто докоряють за відсутність працьовитості. Вважаю, що нація, яка дала світу стільки усього хорошого, може на даному історичному відрізку і не напинатися. Хай працюють ті, хто ще не встиг дати щось людству.

Улюблене заняття місцевого населення - сидіти в таверні і пити каву.

Гарно виглядають cередньовічні будинки біля самої води, що щільно притискаються одне до одного. Раніше в них жили сім'ї заможних судновласників та капітанів міконоських кораблів. 

Лабіринти вузьких вуличок мають безперечну перевагу у вигляді прохолоди. Приємно пройтися ними в спекотний час.

Головна торговельна вулиця острова – Матоянні. Тут можна знайти дуже цікаві речі. Продавці мирно-нейтрально-пасивні. Немає турецької надокучливості, або відчайдушного китайського хапання покупців за кінцівки.

Придбали собі по мініатюрній амфорі і по хрестику.

У Міконоса є свій талісман – пелікан на ім’я Петрос. Видно, що слово «недоїдання» птаху невідоме.

Візитна картка острову – понад 30 мальовничих вітряків з солом’яними дахами, які були побудовані ще у XVI столітті. Міконос вважається островом, на якому кікладських вітряків збереглося найбільше. Друге місце займає згаданий раніше Санторіні. Деякі з них використовуються як таверни. Парадоксальна ситуація: раніше люди працювали в вітряках і зароблені гроші спускали в тавернах, а зараз власнику вітряка приносить прибуток таверна, яка в цьому ж вітряку знаходиться.

Коли китаїст бачить кам'яного лева - він відразу згадує Піднебесну. Там левів (щоправда, трохи інших) не менше, ніж місцевого населення і час вводити якісь регулятивні заходи (наприклад, одна вулиця - один лев). Раптом ми помітили, що на скелі, яка врізається в море, знаходиться напівзруйнована будівля і поруч з нею хрест. Залишки храму? Чи помешкання відлюдника?

Щоб потрапити до поміченої будівлі, потрібно пройти крізь арку. 

Арки, до речі, винайдені не греками. Вперше вони з'явилися ще в II тисячолітті до н. е. в архітектурі Стародавнього Сходу, зокрема в Стародавній Месопотамії, де будівництво цегляних споруд досягло високого рівня.

Наступний етап - щоб піднятися наверх, потрібно спуститися вниз. Геніальний в своїй простоті принцип. Більшість людей його чомусь не сприймає і в результаті отримує зворотну послідовність.

Зійшовши вниз, опинилися на мініатюрному півострові.

Хвилі ліниво б'ють в каміння, в результаті чого не менш ліниво шипить піна. Між іншим, після досить пікантної анатомічної історії з Ураном саме з морської піни народилася Афродіта (грец. Ἀφροδίτη, в давнину тлумачили як похідне від ἀφρός - «піна») - в грецькій міфології богиня краси і любові, гравець основного складу команди "Дванадцять великих олімпійських богів". Поле її діяльності широке: цариця німф і грацій; богиня родючості, вічної весни та життя. На додачу, ще й богиня шлюбів і навіть пологів, а також годувальниця. Любовній владі Афродіти підпорядковувалися як люди, так і боги (страшна штука любов). Непідвладні їй були лише Афіна, Артеміда і Гестія. Афродіта була безжальною до тих, хто відкидає любов (або люби, або здихай!). Дружина Гефеста і, пізніше, Ареса. З цього можна зробити висновок, що вона не однолюб. Тобто, приклад богиня подавала досить сумнівний. Хоча, враховуючи надто близьку дружбу героя Троянської війни Ахіллеса і його партнера Патрокла, до Афродіти претензії мінімальні.

Нарешті ми зверху. Будівля зроблена з вапняку.

З південної сторони будівлі по кутках знаходяться кам'яні стовпи. По периметру -  бруси для даху.

Всередині є різної форми вікна, що виходять на море. Одне навіть з залишками дерев'яної рами.

Дах зроблений з плит неправильної форми, які лежать на балках. В східній частині будівлі невеличке підвищення, але на місце для спання не схоже.

Оскільки вікна виходять на захід, післяобіднє сонце пробивається крізь "жалюзі" з соломи.

Будівля хоч і на скелі, проте знизу її підпирає навалене каміння. Конструкція міцна, але незначного поштовху з надр буде достатньо. Щоправда, Кіклади вважаються регіоном сейсмічно безпечним. Ніяк не міг пригадати який грецький бог був відповідальним за землетруси.

З Північно-Західної сторони будівля виглядає так.

На даху можна помітити вентиляцію, якраз над місцем того підвищення, що всередині.

На північній стороні скелі біля самісінької прірви стоїть хрест. 

Насолодившись цим чудовим місцем, рушили далі. Заїхали в якийсь зовсім безлюдний район, де самотньо стоїть табличка.

Напис "Кастро" і стрілка, напевно, вказують в напрямку Куби.

Навкруги ні душі. Навіть жодного дерева. Кажуть, що причиною відсутності рослинності на островах Греції є кози, які свого часу поїли усе зелене. Ненаситність веде до спустошення. Козам і козлам це невідомо.

Натомість тут чудово ростуть схожі на стероїдних їжаків-акселератів овальні кущі, якими вкриті всі схили. Це своєрідний тип чагарників з колючками і шипами під назвою фрігана (від грецьк. phryganon "хмиз"). Найчастіше ці чагарники мають кулясту форму (Poteriumspinosum, Euphorbia acanthiotamnos, Genista acanthoclada та ін.). Фрігана надає перевагу кам'янистим сухим схилам і щебнистим грунтам, часто на місці вирубаних лісів.

Колір сухої фрігани практично зливається з кольором каміння.

Вештаючись схилами острову, приходиш до висновку, що варто віддати належне Фідіппіду. Пробігти по такому ландшафту  стільки кілометрів...

Всьому хорошому рано чи пізно приходить кінець. Але без кінця буде ще гірше. Час рухатися далі. Нас чекає Венеція з її гондолами.

Найважче розставатися з квадроциклом. Почуваєшся наче кавалерист, у якого забрали коня.

Міконос справив приголомшливе враження. Чудове місце. Чудове настільки, що сюди не хочеться повертатися, щоб не дай Боже не розчаруватися в ньому. Як казали стародавні греки: "Ідеальне не має продовження".

© М. О. Іжик, 2014-2019