Острів Міконос (Греція)

В Грецію я захотів з того моменту, коли навчився бачити. У прабабусі на стіні висіла вкрай популярна на теренах СРСР картина під назвою «Біля джерела» (автор Генріх Семирадський). На ній дуже класно зображено грецький пейзаж і передано місцеву безтурботність. Коли не хотілося робити уроки (а колись хотілося?!), я сидів і дивився на цю картину, уявляючи свою мандрівку в Грецію, де ніяких уроків немає. Якщо витвір мистецтва надихає на подорож, то це хороший витвір мистецтва.

Найбільше цікавили Кіклади (Cyclades) – архіпелаг в південній частині Егейського моря, що налічує понад 200 островів­. З 56 придатних для життя, заселені 32. Відразу згадуються слова одного нетверезого студента юридичного факультета, який казав, що їхні викладачі не беруть хабарі, "бо в багатьох з них є навіть свої власні острови". 

Кіклади утворюють уявний круг навколо священного острову Делос, який в стародавні часи мав величезне культурне та політичне значення не лише для греків, а й для багатьох інших народів Середземномор’я. За легендою, на Делосі народилися такі відомі діячі олімпійського цеху як Аполлон та Артеміда.

До Кіклад також належить відомий острів Санторіні, про який озвіріло мріє величезна кількість українських дівчат.

Геологічне

Кіклади мають материкове походження. Вони є частинами підводного порогу, який виступає над водою. Цей поріг з’єднує Балканський півострів і Малу Азію. Складені острови переважно з кристалічних порід та вапняку. 

 

Міфологічне


Грецька міфологія згадує про Кіклади, як про творіння успішного water-менеджера на ім'я Посейдон. За легендою, бог моря перетворив німф в Кіклади, коли вони його чимось розлютили. За іншою ж легендою, він своїм тризубом вдарив по горах і їхні уламки розлетілися по Егейському морю. В спорті це називається "акцентований удар".

Археологічне

Перші людські поселення на Кікладах відносяться до епохи середнього неоліту (Мавроспілія на острові Міконос). Археологи стверджують, що на Кікладах існувала потужна і загадкова Кікладська культура (КНР?!), розквіт якої припадає на 3500–2000 рр. до н.е. (пізній неоліт – початок бронзової ери). Тобто, в той же період, коли єгипетські фараони будували свої піраміди.

Історичне

З XIII по XV століття на острові панували венеціанці, що залишило неабиякий слід в архітектурі. Під час окупації Османською імперією (1453-1821) острови мали привілейований статус, що дозволяло їм будувати кораблі з метою протидії піратам. Турки про надання такого особливого статусу потім пошкодують – можливість побудови місцевими греками суден зіграла важливу роль під час війни Греції за незалежність (1821-1832). Цікаво було б знайти хоч один приклад в історії, коли надання особливого статусу згодом не вилізло боком тому, хто його так щедро надавав.



Під час цієї подорожі Греція була нашою третьою країною (після Польщі та Німеччини). Ми прямували на Міконос – один з найбільших островів архіпелагу Кіклади. Його площа – 85 квадратних кілометрів. Населення близько 9 тисяч. При цьому, щороку сюди приїжджає понад 750 тисяч туристів з усього світу. В путівниках вказують, що «сьогодні Міконос – місце відпочинку еліти», а також, що це «дуже дорогий курорт». Цікаво, а факт відпочинку на острові впродовж 4 днів автоматично зараховує вас до еліти? Хороший, до речі, спосіб підняття самооцінки: ступив ногою на землю острова - і ти вже елітарний Homo Sapiens.

Перше, що кидається у вічі  – кам'янисті схили.

На схилах стоять сліпуче білі будинки і все це на фоні темно-синього моря. Контраст з похмурим Берліном величезний.

З аеропорту нас забрала машиною співвласниця готелю – еталонна німкеня з-під Ганноверу (це місто, а не чоловіче ім'я). Висока, світловолоса і міцна. Жива ілюстрація до підручника "Країнознавство Німеччини", розділ "Корінне населення". Така може тримати 16 кухлів пива в одній руці, а іншою душити буйвола або бізона.

Наш готель/хостел називався Mama’s Pension. Сам пансіон знаходиться на відстані 4 кілометрів від так званого центру острову. Це типово грецька будівля білосніжного кольору.

За 25 євро за добу ми отримали повноцінний номер з душем, телевізором, кондиціонером. І видом на море. Це  вам не корейський підвал на околиці Парижу за 28 євро, де в одній кімнаті 16 чоловік, двоє з яких в режимі он-лайн товчуться в одному ліжку, а єдине вікно знаходиться під стелею (на рівні землі). 

Спуск до моря займає не більше 5 хвилин.

Навколо тихо, спокійно, немає табунів п’яних туристів і барбарастрейзанд. Та й сам пансіон дуже затишний. Є чудова тераса навпроти кухні. Тут і грецька піч, і класичні прикраси, і справжній дзвін з мотузкою. При цьому музейністю і не пахне. Атмосфера домашня і це дає змогу чудово відпочити та поміркувати над різними речами. Стає зрозуміло чому філософія виникла саме в Греції.

Тут я вперше побачив гранати, що ростуть прямо на клумбі. Прокидаєшся зранку, розплющуєш свої українські очі і відразу бачиш цей круглий дарунок природи. І ніяких посередників у вигляді кавказьких продавців. Чудо та й годі.

Наступного разу дикорослі гранати я побачу на Мальті.

При всій любові до прогулянок ногами і солідному досвіді в цьому роді занять, обійти весь острів пішки нереально, тому напрокат взяли транспорт. Ні, не моторолер. Моторолер – це в Південно-Східній Азії. Тут – квадроцикл. Дорогий маркетолог сказа би, що це "потужність, надійність і успішне долання перешкод". Дещо бентежила відсутність водійських прав. Але це вже нюанси, які не повинні стати на заваді здійсненню мрій. Люблю Грецію.

Перша спроба завершилася повним фіаско. Транспорт нам не видали, бо, мовляв, немає driving license. Допоміг випадок. Під часу пішого переходу в місто нас підвіз тутешній грек - здоровенний чолов'яга, кілограмів 120, не менше. Він критикував ідею Євросоюзу і виражав ностальгію за старими-добрими часами. Він чомусь викликав у нас довіру і ми розповіли про свої квадро-наміри. Широко розмахуючи руками і не менш широко посміхаючись, бадьоро сказав: "Зараз все вирішимо!" і завіз нас до свого друга на ім'я Базіліос. По-нашому це Василь. В нас це ім'я чомусь часто вживають як узагальнену назву для недолугих людей. З грецької перекладається як "царський". 

Так от, водій і пан Базіліос шумно привіталися, обнялися і останній без зайвих рухів і непотрібних питань видав нам сталевого коня, забувши навіть взяти гроші і продовжуючи розмову зі старим другом. Freundschaft über Geld, як сказали б німці. Хоча ні, німці так не скажуть. Інший в них підхід до цього.

Рідко в житті трапляється ситуація, коли ви ледь не силоміць змушуєте хорошу людину взяти гроші. Пора ставати краще.

Перші півгодини за кермом я провів так, наче мені дали проїхатися востаннє і треба витиснути з квадроцикла все (якісні дороги це дозволяють). Він покірно виконував всі забаганки. Честь йому і хвала. Що відчувала за моєю спиною Яна - я навіть не наважуюся описати. Честь їй і хвала. Грецький бог веселощів та екстазу Діоніс схвально поглядав на мене зі свого Олімпу. На Яну схвально поглядав бог жаху і переляку.

В кожному з рівнян живе спідвеїст. Обабіч дороги, біля самого моря ми знайшли порожню ділянку. На ній я намагався зірвати  коня в "занос" і крутити квадроцикл навколо своєї осі, як Адам Скурніцкі. Виходило не дуже, але для фото згодиться. Сприйміть це як данину улюбленому виду спорту.

Раптом невідомо звідки (є таке укр. нар. порівняння "як Пилип з конопель") з'явився дядько. Справжній абориген. Представник титульної нації і носій місцевої культури. Виявилося, що земля - це його власність, і він її зараз продає. Дуже чемно (навіть дещо винувато посміхаючись), попросив її залишити . А на прощання, дзвінко сміючись, притис пальці до губ і експресивно їх поцілував, супроводжуючи це коментарем: "Ukr-r-r-raina... m-m-m!!!" Це точно. Україна справді і "м-м-м-м", і "у-у-ух", і таке інше.

Далі поїхали вгору. Квадроцикл впевнено тягнув двох хоч і худих, але все одно людей.

Самі того не очікуючи, доїхали до маяка "Armenistis". Знаходиться він в північно-західній частині острову. Висота - 19 метрів . Побудований в 1891 році після того, як біля берегів Міконосу розбився англійський пароплав «Volta». 

Всі двері і вікна закриті, тому нагору довелося дертися по стіні.

Всередині є металева драбина, за допомогою якої можна піднятися у ліхтар. Стеля сяк-так побілена. Ліземо на самий верх.

Маяк начебто і діючий, але перебуває в стані, який викликає співчуття. Дуже багато іржі. Але пульт цілий. Вікна не потрощені.

Про старі маяки дуже влучно написав Жак-Ів Кусто в своїй книзі "Живе море" (1963):

"...вранці "Каліпсо" підійшла до островів Ез-Зубайр, які називають також Сім Апостолів. Кілька вулканів здіймають тут свої безплідні верхівки з дна Червоного моря... Від чорних Апостолів на нефритове море падає зловісна тінь. Нас особливо займав острів Гебель-Тейр, який на відміну від своїх сусідів колись був заселений. Майже сто років тому, в пору розквіту Оттоманської імперії, один французький підрядник спорудив на ньому маяк для турків. Тоді це був найважливіший маяк на північ від Адена.
Зійшовши на берег, ми мало не рачки пробиралися по лавових брилах Гебель-Тейр. Насилу видерлися до закинутого маяка і по іржавій драбинці піднялися до ліхтаря. Вікна та лінзи були розбиті, навколо вежі кружляли птахи. Моя душа моряка стиснулася від болю, адже цей маяк не одне судно вберіг від зіткнення з Сім'ю Апостолами.
Пізно ввечері "Каліпсо" попрощалася з вулканами Ез-Зубайр. Екран нашого локатора був покреслений перешкодами: лайнери і танкери ретельно розвідували ніч своїми радарами. Кому потрібен турецький маяк в вік радара? Скоро його руїни будуть забуті назавжди".

Місце чарівне. Далеко-далеко від шуму, метушні, злості. Голий простір і вільний вітер. Небо, море і камінь. 

Дивлячись на цю ідилію, розумієш, чому олімпійські боги обрали місцем свого народження і подальшої роботи саме Елладу.

На задньому плані острів Тінос, де, згідно з міфом, знаходилося житло Еола, бога вітрів.

Решту дня ми провели на колесах, оглядаючи острів в режимі ненапруги. Доїздилися до того, що закінчилося пальне. Довелося стопити автомобіль. Досить швидко спинилася вантажівка, водій якої за 2 євро згодився продати півторалітрову пляшку бензину.

Врешті-решт благополучно доїхали до нашого пансіону.

Перший день закінчився гріховно - купили маленьку пляшку "Коли" і випили її. Соромно, звісно, але вже нічого не вдієш. "Покоління 90-их обирає Пепсі".

Згодом прогнозовано потрапили в полон Морфея. На його Батьківщині протистояти йому ще важче. 

© М. О. Іжик, 2014-2019