"Культ жертв і поразок добре пасує до власного життєвого лузерства".

Невідомий автор

 

Одна з найвідоміших битв Національно-визвольної війни – це безперечно Битва під Берестечком 1651 року. Незважаючи на медійну популярність, значення поразки українського війська саме в цьому бою чомусь значно переоцінюється. Однією з причин її форсування (до 1991 року, а також в окремі періоди Незалежності) було дуже вигідне ідеологічне підгрунтя: мовляв, українці боролися з поляками (тобто, представниками Заходу)... історичний ворог знаходиться саме там... і, взагалі, підступні католики не дають продиху й нині, то ж єднаймося! Все це щедро посипається тарасобульбівською приправою і потрібна страва готова. Натомість, успішна Конотопська битва донедавна відчайдушно замовчувалася, адже йшла врозріз з генеральною лінією, що активно гнулася понад 300 років. Зі зрозумілих причин людей привчали насамперед до "правильних" трагічних поразок, замітаючи сліди "неправильних" перемог. 

 

"Не особливо звертають увагу на героїчні події ліберальні сили, яким значно краще говорити про трагедії, жахи, братовбивство, будуючи історичний процес виключно на страждання, заю=буваючи про героїку". Товариство учасників бойових дій "Спас-Україна".

Культ жертв і поразок добре пасує до власного життєвого лузерства.

Комплекс"Козацькі могили" знаходиться на окремому острові під назвою Журавлиха.

Річка Пляшівка від якої і утворилася назва сусіднього села Пляшева.

Розташування будівель на карті.

... і її відповідність з висоти пташиного польоту.

Церква святого архістратига Михайла, котру в 1912 році розібрали й перенесли з села Острів на острів Журавлиха, де створювався заповідник «Козацькі могили». Існують перекази, що саме в ній напередодні Берестецької битви 1651 року молилися гетьман Богдан Хмельницький, козацькі полковники Іван Богун, Філон Джаждалій, Мартин Пушкар та інші.  Це скоріше легенда, адже у Хмельницького була похідна церква зроблена у вигляді намету. А щоб дістатися до сільського храму довелося б плисти човном, через заплаву Пляшівки, наражаючи себе на небезпеку.

Автентична криниця, створена задовго до появи комунальних служб.

У пам'ять про полеглих козаків у 1910–1914 рр. під Пляшевою було збудовано храм-меморіал Святого Георгія Переможця, куди перенесли рештки загиблих козаків і селян. У народі це місце назвали «Козацькі Могили».

Церква розписана видатним українським живописцем Іваном Їжакевичем, біографія якого є чудовим прикладом того як талант, незважаючи на бідність, завдяки неймовірному бажанню та цілеспрямованості став відомим художником.

Георгій Переможець, який в українській традиції насправді є Юрієм Змієборцем.

Юрій, як відомо, є фонетичним варіантом імені Георгій (грець. Γεωργός  "землероб"), що виникло через неможливість вимови в давньоруської мови початкового м'якого [г']. Протягом тривалого часу Георгій залишалося тільки в церковному побуті (будучи хрестильним ім'ям), тоді як його світською формою вважалося ім'я Юрій. У XIX столітті почався процес відокремлення імен одне від одного.

Ще одним варіантом є ім'я Єгор.

Поруч з церквою знаходиться приміщення музею. Тут з 1914 по 1958 рр. були монастирські келії. Наприкінці 1950-их – на початку 1960-их практичний голова колгоспу Павло Пастух переобладнав будівлю під "більш нагальні" потреби, заселивши сюди кролів та курей. На цьому не зупинився і зробив з собору зерносховище. 

 

Відродження монастирського комплексу почалося після доволі скандального матеріалу "Как охраняются исторические памятники Украиньі", який надрукували в "Літературній Газеті" 1960 року. Свої підписи поставили такі легендарні постаті як Рильський, Тичина, Стельмах, Касіян та інші.

 

В археологічному плані найбільш плідним став період 1980–1990-их років. Наполеглива робота доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова дозволила поповнити фонди музею унікальними знахідками. Мушкети, шаблі, кулі, мортири, взуття та багато інших безцінних речей. Це варто побачити на власні очі.

Невід'ємний атрибут козака – люлька. Тут відразу згадується постать Тараса Бульби, з яким саме ця річ зіграла злий жарт.

Всередині Михайлівської церкви 

Кам'яний хрест 17 століття.

Під церквою 15-метровий звивистий коридор, як у Києво-Печерській Лаврі. Він веде на нижній ярус сусідньої церкви Святого Георгія (Юрія Змієборця). 

Тут розміщений саркофаг з кістками загиблих у бою козаків. 

Напис "Козакам слава!"не викликає жодних заперечень.

Останки більш ніж сотні козаків.

На черепах загиблих помітні сліди ударів шаблями. 

Від комплексу йде алея під назвою "Козацький гай", вздовж якої часто висаджуються дерева під час різноманітних заходів політичного характеру.

Закінчується вона пам'ятником полеглим козакам та селянам-повстанцям Скульптор А. Кущ. 1991 р.

Власне поле битви простягається на 5 кілометрів до самого Берестечка. Щоб перетнути його пішки знадобиться година часу. 

Ландшафт цієї місцевості дуже мирний. Важко уявити, що тут відбувалася така кривава бійня.

Якщо коротко підсумувати тогочасні події, то можна сказати наступне: вимушена ставка на татар (як і в нинішній час) в кінцевому рахунку себе не виправдала. Це варто пам'ятати.

В чистому полі вартова вежа з частоколом. Дуже натурально і органічно. Навіть здається, що світ став молодшим на три століття.

Проводяться столярні роботи для максимального наближення пейзажу до тих часів.

На полі граються школярі, які приїхали на екскурсію.  Майбутнє за ними. Це дає безсумнівні підстави вважати, що все буде чудово.

© М. О. Іжик, 2014-2019 

Поле Конотопської битви.
З землі і з неба.