Дубенські тортури

Місто Дубно (Рівненська область) відоме усім, хто читав повість нашого славетного земляка Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Як пам'ятаємо зі шкільної програми (а краще з неї, ніж в результаті перегляду нещодавно знятого фільму), козацьке військо намагається взяти вищезгадане місто. В ньому багато скарбу й заможних мешканців, тому козаки зустрічають запеклий опір гарнізону і жителів...

Головна пам'ятка Дубна  – замок, що виник як фортеця волинян ще у далекому Х ст. На жаль, тогочасна будівля була зруйнована очманілими монголами у 1240–1241 рр. під час їхнього масованого нальоту. Приблизно в кінці XIV – на початку XV ст. князь Федір Острозький створив дерев'яно-земляне укріплення. Ця споруда була продуктом свого часу: оточена земляними валами, огороджена дерев'яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями.

 

Офіційною датою спорудження Дубенського замку в його нинішньому вигляді вважається "колумбівський"1492 рік. Чи мав на увазі Микола Васильович в своєму творі саме цю фортецю? Цілком ймовірно.

Як родовий маєток князів Острозьких, замок через шлюби переходив від однієї князівської династії до іншої. Він встиг побувати приватною власністю кількох княжих родів – Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків (на честь перших назвали мінеральну воду, на честь останніх – слабоалкогольний напій). Згодом тут почергово розташовувалися армійські частини ледь не всіх існуючих ідеологій: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.

Як і в кожному повноцінному замку, тут прокладено систему кам'яних підземних ходів-тайників, секретів, відгалужень та інших зловісних приміщень. Сюди не доходять ультрафіолетові промені і тут, відповідно, не синтезується вітамін D.

Історія – річ страшна. І чим глибше в неї занурюєшся, тим страшніше. В Дубенському замку цю тезу вирішили унаочнити за допомогою експозиції тортурів, яка дуже органічно вписується в моторошний інтер'єр тутешніх підземель.

Станок для розтягування тіла

Одне з найбільш розповсюджених знарядь тортур, яке зустрічається в історичних описах. Засудженого клали на стіл, ноги фіксували за допомогою дерев'яних дощок. Нерухому жертву розтягували, завдаючи їй нестерпного болю, до тих пір, поки м'язи не розривалися.

Барабан, що крутився для натягування ланцюгів використовувався не завжди, а лише в "модернізованих" моделях. Кат міг надрізувати м'язи жертви, щоб пришвидшити повне розривання тканини. Тіло людини при цьому витягувалося більш ніж на 30 см. 

Варто зазначити, що в Південній Кореї (і, напевно, не лише в ній) наразі дуже популярними є операції зі збільшення зросту, коли ламають кістки ніг і зрощують у якийсь особливий спосіб.

Стілець Мойсея

Може слугувати нагадуванням офісним працівникам та людям, що ведуть сидячий спосіб життя.

Інструмент з такою назвою був особливо популярний в Нюрнберзі. Тут ним регулярно користувалися аж до 1846 року.

Жертву садили на сталеві шипи в стільці, прикручували їй ноги та руки, а пізніше кат своєю вагою вдавлював людину в кілки.

Саджання на палю

Може слугувати нагадуванням сутулим людям, які не слідкують за власною поставою.

Даний вид тортурів широко застосовувався ще в Давньому Єгипті і на Близькому Сході. Перші згадки взагалі відносяться до ІІ тисячоліття до н.е. Відома вона була і римлянам, хоча широкого поширення в Стародавньому Римі чомусь не отримала. De gustibus non disputandum est. 

Жертву насаджували на товстий кіл, верх якого був закруглений і змащений олією. Нещасна людина під впливом власної ваги повільно опускалася. Смерть наступала за кілька днів, адже заокруглений кіл не пронизував життєво важливі органи, а лише входив глибше в тіло.

Диба, яку називали "неперевершеною в своєму роді". Вперше її випробували приблизно в 300 році на християнському мученикові Вінсенте з Сарагоси.

Існували різні варіації. Найбільш поширеною була наступна. Жертву підвішували під стелею, зав'язували руки за спиною і піднімали. До ніг при цьому чіпляли різні гирі, колоди та інші вантажі. Зв'язки на руках та ногах жертви розтягувалися і рвалися, кістки вискакували з суглобів.

Колесування

Німецько-французька розвага, яку Петро І приніс на терени сучасної Росії уXVII столітті в якості "європейських цінностей".

На ешафот встановлювали в горизонтальному положенні "Андріївський хрест", що був зроблений з двох колод. На кожній гілці цього хреста робили два заглиблення. Жертву клали обличчям до неба і розтягували таким чином, щоб кожна кінцівка знаходилася на одному з рамен хреста, і в місцях згину він він був прив'язаний до хреста. Кат, озброєний залізним чотирикутним ломом, наносив удари в ті частини тіла, які знаходилися над заглибленням. Таким чином переламувалися кістки. Тортури завершувалися ударами по животу та переламуванням хребта. Жертву клали на горизонтально поставлене колесо так, щоб п'яти сходилися з потилицею та залишали помирати в такій позі.

Що можна сказати про Середні віки? Віки були так собі, середні.

© М. О. Іжик, 2014-2019

Жах тортурів полягає не стільки в їхній ретельній продуманості та направленості на максимальні муки людини, скільки в сприйнятті їх тогочасними людьми в якості розваги. Це наводить на роздуми про те, що планшети і комп'ютери – аж ніяк не найгірший варіант (але, разом з тим, і не найкращий).

"Коли починається смерть культури, настає культура смерті".

Ліна Костенко "Записки українського самашедшого"

"Люди все ж таки надають перевагу пеклу на землі, аніж раю в потойбічному житті".

Чингіз Абдуллаєв "Блакитні янголи" 
 

Ганебний стовп

Може слугувати нагадуванням для людей, які обожнюють публічність.

Дерев'яна конструкція з прорізами для голови і рук злочинця, виставленого для публічного осміювання. Вважалося відносно м'яким покаранням за незначні злочини. З іншого боку, прикуті були зовсім беззахисні перед "судом народу", який мав і має схильність до озвіріння, відчуваючи власну безкарність. Тут давалася воля фантазії і припліталася особиста ворожнеча, тому такий вид тортур іноді призводив до каліцтва чи навіть смерті засудженого. 

Станок для заливання водою 

Може слугувати нагадуванням для тих, хто сповідує культ пива і хизується літражем. 

Грішника прив'язували колючим дротом чи міцними мотузками до спеціального дерев'яного стола з піднятою серединою, щоб живіт засудженого випинався якнайдалі. Рот набивали соломою, щоб він не закривався і вставляли в нього лійку, через яку вливали в жертву нелюдську кількість води. А потім били по надутому і витягнутому животі.

Цікаво, що цей різновид тортур розглядався як легкий. Такий собі аналог сучасної "адмінки" (штраф 51 грн). А визнання, отримані у такий спосіб, суд сприймав як "добровільні", тобто, без застосування тортур.