"Архітектура: мистецтво робити зайве необхідним."

Фредерік  Кіслер

Безперечно, головною пам'яткою острову Ява та й, напевно, усієї Індонезії є храм Борободур. Його сміливо можна назвати феніксом, адже він в буквальному сенсі "відродився з попелу". З тисячолітнього вулканічного попелу.

На географічній карті Борободур  за такими координатами:  7° 36′ 29″ пд. ш., 110° 12′ 14″ сх. д.

Історія цього архітектурного скарбу впродовж століть розвивалася наступним чином:

750-850 рр.  – будівництво храму правителями держави Матарам, яка проіснувала на Яві три століття.

1006 рік – сильне виверження вулкана, яке н не лише суттєво зруйнувало Боробудур, а й на  800 років(!) поховало його під товстелезним шаром попелу. Він заростав джунглями, а в пам'яті народу залишилися хіба що поодинокі перекази про гігантський храм. Як цей унікальний монумент виявився забутим і покинутим, поки незрозуміло.

1814 рік –  губернатор-лейтенант Стемфорд Раффлз (засновник Сінгапуру, до речі) виявив монумент під час англійської окупації острова в ході  англо-голландської війни. Голландець Корнеліус організував експедицію, зібравши загін з 200 людей, і півтора місяці наполегливо очищав монумент.

Між 1817 і 1822 роками  його роботу продовжували інші.

З 1835 року верхня частина монумента була розчищена і весь комплекс став добре проглядатися.

У 1849-1853 роках художник Вільзен зробив замальовки рельєфів. Його роботи потрапили до Музею Античності в Лейдені.

У 1873 році комплекс вперше сфотографували. Тоді його структура була абсолютно незрозумілою, і

в 1882 році інспектор з культури пропонував повністю розібрати пам'ятник і розмістити в музеї.Тим часом храм розкрадали, рельєфи, скульптури, орнамент розтягували торговці сувенірами. Не гребував цим навіть король Сіаму, який

у 1886 році відвідавши губернатора, повіз з собою вісім возів зі статуями та елементами орнаменту .

У 1907-1911 роках Теодор ван Ерп зробив першу капітальну реставрацію комплексу, яка увінчалася великим успіхом, і комплекс набув урочистого та поважного вигляду.

Проте, для довгострокової реставрації потрібно було багато додаткової роботи – відновлення загальної структури, облаштування дренажу, запобігання розмиванню грунту, провалюванню тощо. 

Єдиним рішенням було повне розбирання споруди, зміцнення пагорба і цілковита реставрація. Ця величезна робота була проведена

в 1973-1984 роках під егідою ЮНЕСКО. У розробці проекту реставрації брав участь відомий індонезійський археолог з екзотичним прізвищем Бухарі. Зараз комплекс Боробудур входить до числа об'єктів Світової спадщини.

P5140324.JPG

Як казав Луїс Генрі Салліван, "форма завжди визначається функцією". В даному випадку, це храм у формі мандали, тобто правильний квадрат. Мовою сухих цифр і любителів арифметики: довжина однієї сторони основи близько 120 метрів, висота від підніжжя храму до вершини центральної ступи – понад 40 метрів, загальна протяжність всього шляху по терасах більше 5 км. Це 9-ярусна конструкція, нижні шість ярусів якої мають форму квадрата, а верхні три – круглі.

Вінчає конструкцію велична піраміда з куполом у вигляді гігантської дзвоноподібної ступи.

P5140369.JPG

Всередині немає ніякого внутрішнього простору, оскільки храм був зведений навколо природного пагорба, який стародавні майстри обклали величезними кам'яними блоками. Він ніби "одягнутий" на пагорб, як своєрідний ковпак. Вчені підрахували, що на будівництво грандіозної конструкції пішло приблизно 2 млн. цеглин, кілька тисяч декорованих панелей. При цьому, археологи досі не змогли знайти каменоломню, де добували і обробляли каміння. Ось така загадка. Прямо як ситуація з швидкими мільйонерами – багатство видно, а звідки взялося – невідомо.

 

В Борободурі знаходиться понад 1500 барельєфів, більш ніж 500 статуй Будди та міфічних істот, 72 малі ступи на трьох верхніх круглих ярусах. Барельєфи примітні тим, що в них можна легко простежити сюжетну лінію, оскільки їх характеризує наявність врівноваженої і суворої композиції. 

Борободур ще називають "кам'яним літописом буддизму".

P5140363.JPG

Рух в храмі йде не абияк, а по спіралі (строго справа наліво.) Протилежний рух в буддизмі символізує зло. Тобто, "ходіння наліво" релігією офіційно схвалюється. 

P5140361.JPG

Рухаючись таким чином і розглядаючи ілюстрації, можна краще, ніж з CV ознайомитися з життям Будди та його насиченою біографією. Все відображено на камені. Надійний матеріал, як не крути.

На верхньому ярусі стін вже немає. Це велика і простора тераса. Тут розташовані 72 "дзвони", які в декілька рядів оточують гігантську центральну ступу. Стінки дзвону мають отвори і нагадують решето. Під кожним з них знаходиться рівно по одній кам'яній статуї будди.

P5140335.JPG

Наприкінці 80-х років XX століття біля храму було здійснено терористичний акт, в результаті якого суттєво постраждали 9 ступ.

Продовжуючи тему вогню, навколо Боробудура знаходяться чотири вулкани: Мерапі, Мербабу, Сіндоро і Сумбінг. Активний з них лише Мерапі, останній раз він робив виверження в жовтні 2010. Евакуювали понад 300 000 осіб.

P5140352.JPG

Для розуміння реальних пропорцій – ступа в порівнянні з людиною (хоч і зовсім юною):

P5140332.JPG

Боробудур, як і Єгипетські піраміди, розташований за 4-ма сторонах світу. Кожній з них відведено власні сходи і окремий вхід.

P5140331.JPG

Лише один будда не має над собою кам'яного ковпака. Всі решта – "под колпаком у Мюллера", як казав герой відомого серіалу про миттєвості весни.

P5140355.JPG
P5140333.JPG

Поза будди, ймовірно, символізує "гармонію з собою". Сумнівна річ, якщо чесно. Властива людям, які не задають питання власній совісті. 

P5140357.JPG

Нижня частина храму знаходиться нижче ґрунту. Вважалося, що творцям Борободуру довелося засипати нижні яруси землею, бо нібито проявилися ознаки його просідання під власною вагою. Насправді ж, коли почали розкопувати захоронені барельєфи, то з'ясувалося, що на них зображені диявольські сцени. Наразі вважається, що нижню терасу навмисно засипали, таким чином розмістивши її у відповідності до символічної структури храму.

P5140371.JPG

Борободур справляє неймовірне враження. Масштабом, історією, тонкощами композиції. До захвату додається ще одне доволі чітке почуття. Почуття певної заздрості. Білої. Адже, хочеться вірити, що незабаром і в Україні археологи під товщею століть та землі теж знайдуть (бажано, випадково) щось дивовижне і приголомшливе.

© М. О. Іжик, 2014-2021

Борободур: крізь попіл і тисячоліття